flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Права підозрюваного і обвинуваченого в кримінальному процесі

Сучасне життя стрімке та непередбачуване і ніхто не застрахований від ситуації, коли його особою з певних причин можуть зацікавитися правоохоронні органи. Об’єктивні ці причини чи ні – це вже інше питання, але для більшості людей такий інтерес до себе наврят чи буде приємним. Зважаючи на стресовість подібної ситуації, конче необхідно знати та розуміти свої права аби своїми діями не поставити себе в ще гірше становище. Отже, спробуємо звернути увагу на найважливіші моменти.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Тобто людина не може вважатися злочинцем до моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду щодо неї. Натомість особа набуває статусу підозрюваного з моменту повідомлення їй про підозру або затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Повідомлення про підозру має бути викладене у письмовій формі і вручене у день його складення слідчим чи прокурором, а у разі неможливості особистого вручення – шляхом направлення відповідного повідомлення. У ньому мають міститися, зокрема, відомості про зміст підозри, кваліфікацію, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення (час, місце, інші суттєві обставини). Якщо особі формально не повідомляють про підозру, але процесуальні дії чи рішення слідчого або прокурора фактично свідчать про існування такої підозри щодо неї, такі їхні дії є незаконними і з цього моменту особа має право вимагати забезпечення реалізації всіх передбачених законом прав підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, у тому числі права на мовчання і права на захист. Особа набуває статусу обвинуваченого (підсудного) після направлення обвинувального акту щодо неї до суду для розгляду по суті. Обвинувальний акт складається слідчим та затверджується прокурором або складається прокурором самостійно лише після ознайомлення підозрюваного та його захисника з матеріалами досудового розслідування.

Підозрюваний і обвинувачений мають право на мовчання і право не свідчити проти себе та своєї сім’ї. Нікого не можна примусити визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Підозрюваний та обвинувачений мають право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти нього та у будь-який момент відмовитись відповідати на запитання. Пам’ятайте, що відмова підозрюваного, обвинуваченого свідчити не може бути доказом вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Ці особи, на відміну від свідків, не несуть жодної відповідальності за відмову свідчити, а також за неправдиві свідчення.

В той же час будь-які свідчення підозрюваного та обвинуваченого, які вони надавали під час досудового розслідування слідчому чи прокурору, не мають доказового значення для суду. Суд може обґрунтовувати свої висновки виключно на свідченнях , які він безпосередньо отримав під час судового засідання. Суд не вправі ґрунтувати судове рішення на свідченнях, отриманих слідчим або прокурором чи посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК), якщо вони не знайшли свого підтвердження у суді.

Участь захисника у кримінальному провадженні є головним фактором зменшення можливих маніпуляцій і зловживань слідчих, прокурорів і навіть суду. Захисник знає, як правильно діяти, може оприлюднити інформацію про факт застосування недозволених методів слідства, оскаржувати до суду законність затримання чи безпідставність висунутої підозри, оскаржити відповідні рішення, дії і бездіяльність, подбати про належну фіксацію доказів. Гарантією захисту особи є закріплене у законі право на конфіденційне побачення із захисником до першого отримання від неї інформації у будь-якій формі. Якщо працівник міліції, слідчий, прокурор порушили цю вимогу і за наявності заяви про необхідність побачення із захисником опитали чи допитали особу без участі захисника, то у процесі судового розгляду будь-яка інформація, здобута у такий спосіб, повинна визнаватися судом недопустимим доказом. Підозрюваний і обвинувачений мають право у будь-який момент кримінального провадження відмовитись від захисника, чи змінити захисника. Така відмова має бути добровільною та здійснюватись лише у присутності захисника і після надання можливості для конфіденційного спілкування з ним. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні у визначених законом випадках.

Дуже важливим є питання обрання запобіжного заходу. Так, рішення про взяття особи під варту ухвалює слідчий суддя (під час досудового розслідування) чи суд (під час судового розгляду). При цьому прокурор у судовому засіданні зобов’язаний довести наявність 1) обґрунтованої підозри у вчиненні злочину та 2) наявність одного з ризиків (можливого ухилення особи від слідства, суду; знищення доказів; впливу на свідків, потерпілих; перешкоджання провадженню іншим чином; продовження злочинної діяльності), а також 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам чи одному з них. Сторона захисту може спростувати наведені стороною обвинувачення ризики своїми доказами – свідченнями свідків про попередню добросовісну поведінку, довідками про наявність постійного місця проживання, роботи, навчання, характеристиками тощо.

Питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно вирішуватись слідчим суддею чи судом лише у присутності особи, щодо якої вирішується це питання. При вирішенні питання про обрання запобіжних заходів особа вправі користуватись послугами захисника, давати пояснення і відмовитись їх надавати, подавати докази на спростування доводів прокурора, висловлювати свою позицію з обговорюваних питань, заявляти клопотання тощо.

Варто пам’ятати, що затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення не може тривати більш ніж 72 години без рішення суду. Адміністративне затримання може тривати не більше 3 годин, за винятком лише двох випадків (затримання осіб, які порушили прикордонний режим – для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення; затримання осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин – для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження), коли таке затримання може тривати до 3 діб (ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Тримання під вартою під час досудового розслідування визначається в ухвалі слідчого судді і не може перевищувати 60 днів. Особа вправі вимагати ухвалення рішення щодо тримання під вартою протягом коротшого строку. У подальшому строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею за обґрунтованим поданням прокурора кожного разу на строк не більше шістдесяти днів. При цьому прокурор має навести і довести вкрай вагомі підстави для такого продовження. У будь-якому разі сукупний строк тримання під вартою особи під час досудового розслідування не може перевищувати 6 місяців у провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості (санкція за які не перевищує 5 років позбавлення волі) та 12 місяців у провадженні щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів (санкція за які перевищує 5 років позбавлення волі).

 

 

Головний спеціаліст із забезпечення зв’язків із ЗМІ Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області за матеріалами публікацій, здійснених за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя».